Новий закон про народонаселення М’янми і гуманітарна криза рохінджа

Вперше в історії демографічно благополучній М’янми законодавчо була введена можливість для влади контролювати народжуваність в окремих регіонах країни.Группа мусульман - рохинджа из Бангладеш и Мьянмы

БАНГКОК, 24 травня — РІА Новини, Євген Бєлєнький. Новий закон про народонаселення, прийнятий у М’янмі в минулу п’ятницю, прямо не відноситься до гуманітарної кризи рохінджа, етнічних бенгальців-мусульман, масово втікають з мьянманского штату Аракан (Ракхайн), проте саме криза в Аракане став одним з чинників, які підштовхнули керівництво М’янми до прийняття цього закону.

Закон: народжувати не частіше, ніж раз на три роки

Особливість нового закону, підписаного в п’ятницю президентом М’янми Тейн Сейном, полягає в тому, що цим законом вперше в історії демографічно благополучній М’янми вводиться можливість для влади контролювати народжуваність в окремих регіонах країни.

Влада М’янми взяли резонансний закон про контроль рождаемостиЗакон не містить статей про покарання за порушення державної демографічної політики, але визначає, що за поданням місцевої влади в окремих регіонах країни уряд має право вводити тимчасові заходи контролю народонаселення у вигляді заборони жінкам народжувати частіше, ніж раз на три роки, і підзаконні акти, що регулюють ці заходи — у тому числі й адміністративні покарання за порушення.

Закон викликав широку негативну реакцію з боку правозахисних організацій в М’янмі і за кордоном. США в особі заступника держсекретаря за кілька годин до ухвалення закону переконували керівництво М’янми відмовитися від його ведення. Вголос мова йшла про те, що новий закон обмежує права жінок. Однак головне протиріччя закону, про який вголос говорили менше — це той факт, що він прийнятий в М’янмі, в якій ніколи не стояла і не стоїть проблема перенаселення.

50 років громадянської війни і етно-національні відносини

У країні понад 30 великих і десятки дрібних національно-етнічних груп, більшість з яких компактно проживають в декількох національних штатах. М’янма — унітарна держава, проте більшу частину своєї повоєнної історії вона називається Союзом, не в сенсі федерального устрою, а в сенсі союзу племен і народів, спільно боролися проти британського імперіалізму і японського фашизму і мілітаризму, і перемогли в 1948 році, коли М’янма, тоді називалася Бірмою, здобула незалежність.

З 1949 по середину 90-х років минулого століття ці ж племена і народи перебували в стані громадянської війни один з одним, а точніше — загальної війни периферії проти центральної влади бірманців, які становлять більшість населення країни. З 1962 по 2011 рік країною керували військові уряду, головним завданням яких залишалося збереження її цілісності і суверенітету. Це завдання продовжує залишатися головною і для цивільного уряду наших днів: за стільки років фактичної «військової автономії» місцеві еліти в національних штатах настільки звикли відчувати себе господарями у широкому прикордонному поясі М’янми, що, свідомо чи несвідомо, вони все ще продовжують мовчки загрожувати центру розвалом країни.

У такій ситуації закон, здатний обмежити народжуваність «в окремих регіонах і місцевостях» виглядає, щонайменше, неоднозначно.

Однак серйозного протесту проти нового закону з боку національних меншин поки немає, і найближчим часом не передбачається: у М’янмі всім ясно, чию народжуваність збирається «у разі необхідності» обмежувати уряд. На цю тему в країні існує давній консенсус: будуть обмежувати народжуваність мьянманскіх мусульман — вихідців з Бангладеш, званих в М’янмі «рохінджа», китайців-мусульман, мусульман індійського і пакистанського походження.

Конфлікт з 30-річною історією

До кінця 70-х років минулого століття в Бірмі не було жорстких протиріч між власне бірманцями та іншими народами, які сповідують буддизм, і представниками інших конфесій. З християнами — протестантами і католиками, яких у країні чимало, особливо серед гірських племен, таких проблем немає досі. Конфлікт бірманського центру з політичними і військовими формуваннями цих народностей в період громадянської війни був не релігійними, а політичними.

Бірманські мусульмани раніше теж безконфліктно жили пліч-о-пліч з бірманцями в різних регіонах країни, незважаючи на той факт, що бірманці вважали їх іноземцями, які проживають на території Бірми. Рохінджа, наприклад, у Бірмі (сьогоднішньої М’янмі) вважають жителями Бангладеш, які поселилися на території М’янми, хоча бенгальці-рохінджа з’явилися в прикордонному з Бангладеш штаті Аракан (Ракхайн) задовго до виникнення самої Бангладеш, ще за часів Британської імперії, частиною якої була тоді і Бірма.

На самому початку 80-х років у Бірмі зародилося буддійське антимусульманські рух, який існує до цих пір в умовах підпілля і займається роздуванням будь іскри конфлікту між буддистами і мусульманами. Саме це рух спровокувало криваві зіткнення та погроми рохінджа в Аракане, і зіткнення з мусульманами з інших народностей в центральній М’янмі в останні три роки. Керують рухом кілька буддійських ченців, а ченці рангом нижче лідирують під час погромів безпосередньо на міських вулицях.

У роки правління військових диктатур антримусульманские настрої серед бірманців стримувалися тоталітарної політичною системою. З початком демократичних реформ, після 2011 року, конфлікт з невидимої сфери перейшов у видиму.

Мьянманскіе «протоколи сіонських мудреців»

Рух проти мусульман почалося з памфлету, поширеного бірманським «самвидавом» у 1981 році, в якому наводилась «дослівно» якась «програма бірманських мусульман», нібито створена керівництвом підпільної організації, що об’єднує всіх мусульман Бірми (М’янми), що ставить завдання перетворення країни з переважно буддійської в повністю мусульманську за 50 років.

«Мусульмани, знайте: бірманські жінки продажні і завжди заздрять багатства. Купуйте їх, одружуєтеся на них і виробляєте численне мусульманське потомство. За п’ятдесят років Бірма може стати нашою», — «цитував» памфлет «програму бірманських мусульман».

«Документ» дуже швидко поширився по країні, і незабаром в буддійських монастирях почала формуватися широка підпільна мережа антимусульманських організацій. Військовий уряд генерала Не Вина намагався з цим боротися, але програло: до кінця 80-х років організація поповнилася сотнями офіцерів збройних сил країни, багато з яких обіймали високі посади як в армії, так і в уряді.

Ведена найбільш радикальною частиною чернецтва, підпільна антимусульманська організація, точне самоназва якої досі невідомо, перетворилася на подобу масонської ложі, здатної непомітно лобіювати антимусульманські інтереси в уряді. А думка про плани мусульман перетворити М’янми в ісламська держава міцно засіла в головах величезних мас населення. На думку ряду експертів, саме ця організація пролобіювала прийняття нового закону про народонаселення М’янми.