Черкаський лісівник отримав звання заслуженого лісівника України

Лісничий поспішав на рубки догляду в лісах навколо Черкас. Це був звичайний день, що не обіцяв жодних несподіванок, окрім традиційних виробничих. Його прудка «Нива», легко здолавши усі каверзи лісової дороги, виїхала на підвищення. І тут ожив телефон. Чомусь дзвонили з управління. «Володимире Федоровичу, ми вас щиро вітаємо!», – почувся радісний голос у слухавці. Лісничий здивувався, оскільки жодних приводів для свята сьогодні, 23 січня, не мав. І лише коли з телефону пролунали пояснення на його запитання, він згадав, що й справді було подання на його ім’я. Так Володимир Нелез дізнався, що отримав почесне звання Заслуженого лісівника України. Його нагородили до Дня соборності. Однак передували цьому понад 40 років напруженої нелегкої праці.

1

Володимир Нелез народися і виріс у Руській Поляні під Черкасами. Їхня хата була під самісіньким лісом. Під його кронами знаходив і пригоди, і відпочинок. А згодом – і першу роботу. Тож питання про вибір професії вирішив легко – без вагань пішов навчатися у Чорноліську лісову школу. «Йшов за покликом серця», – зізнається Володимир Федорович. І знайшов там не лише справу свого життя, а й єдину свою любов – дружину Зінаїду Андріївну. Вона теж тут навчалася роком раніше.

Два основоположні незмінні рішення у своєму житті Володимир Федорович зробив у 1975 – одружився і пішов працювати в Черкаський лісгосп. Прийняло його рідне Руськополянське лісництво. Працював тут спочатку робітником, потім бензопильщиком і трелювальником. Тож справу свою Володимир Нелез вивчив з азів і перевірив на власному досвіді. Зростання продовжив у Дубіївському лісництві – лісником і майстром лісу. І вже понад 20 років віддав Дахнівському лісництву – складному, пожежонебезпечному і заповідному. До цього лісництва входить лісопаркова зона, знаменитий Черкаський бір. Воно тісно прилягає до Черкас та найближчих сіл. Там відпочивальники з багаттями, тут селяни з випалами – тому пожежі з’являються, як зорі в небі – часто і рясно.

«Мене вже на центральній пожежній знають, прямий зв’язок з ними», – сміється Володимир Федорович. І через той зв’язок доводиться йому і серед ночі вставати і мчати, якщо десь виявили хоча б димок. Дружина вже звикла, зайвих запитань не ставить. Тільки, як він повертається, цікавиться завжди, чи багато згоріло. І зазвичай лісівник їй відповідає, що встигли вчасно.

Про це «Нова Доба» дізналася в Черкаському обласному управлінні лісового та мисливського господарства.

Однак найважче навіть не це. «Найскладніше в роботі – людський фактор. Треба знаходити спільну мову і з повагою ставитися до людей. Тоді і сам можеш розраховувати на таке ставлення від підлеглих», – ділиться досвідом лісничий. Головною своєю ціллю і досягненням Володимир Нелез вважає сотні гектарів створених лісів. «Коли я сюди прийшов 20 років тому, тут молодих насаджень майже не було, більше перестійних, бо рекреаційна зона, рубки заборонені. А зараз уже сотні гектарів молодих лісів ростуть на місці тих, що вже віджили. Я вже в тих, що садив, рубки догляду проводжу», – розповідає Володимир Федорович. І зізнається, що найбільше задоволення від роботи отримує, коли дивиться на молодий ліс, на чисті насадження, де проведено догляд. І жодні нагороди та посади до цього не мають ніякого стосунку. Володимир Нелез за ними ніколи й гнався. Бо вважає, що посада – не основне: «Важливо відповідати тим вимогам і завданням, які тобі ставлять, і приносити суспільству найбільшу користь на своєму місці», – підкреслює лісівник.

Звання Заслуженого лісівника стало для Володимира Нелеза почесною нагородою за працю, вкладену у розвиток лісів на Черкащині. Однак він переконаний: «В цій нагороді є частина заслуг кожного з колег, з ким я працюю і працював – від простого робітника і до моїх керівників. Це наша спільна справа. І їхня заслуга є в тому, що я отримав цю нагороду». Завдяки такому ставленню до людей та командному духу Дахнівське лісництво називають кузнею кадрів. Школу Володимира Нелеза пройшов головний лісничий Черкаського лісгоспу В’ячеслав Шако, лісничий Мошнівського лісництва Роман Козовий, лісничий Тясминського Олександр Семенюта, начальник відділу Віктор Стріха та багато інших. Цим же шляхом пішов і син Володимира Нелеза. Він продовжує лісівничу справу батька у Чорнявському лісництві Чигиринського лісгоспу.

На думку Володимира Федоровича, головною рисою, якою має бути наділений лісівник, є небайдужість: «Якщо самопливом пустиш свою справу, далеко не докотишся». Тому сам він весь у роботі: там хтось приїхав, тут дзвонять, а вже треба поспішати, бо десь посадка йде чи ліс горить. І так понад 40 років.

«Хлопці питають, коли я вдома буваю. А я кажу, що як заходжу туди, то на мене собака гавкає, – іронізує лісничий. І додає: – Людина більший відсоток свого життя проводить на роботі. І в мене цей відсоток зашкалює». Однак удома чекає найбільший скарб життя – онуки. З ними краще там бачитися. До лісу вони й просяться, але вже така стійка традиція, навіть прикмета склалася – як тільки Володимир Федорович бере з собою онуків, обов’язково десь буде пожежа. А куди ж із дітьми? Якщо всі від суєти і міського шуму тікають до лісу, то Володимир Нелез відпочиває на трибунах стадіону, спостерігаючи за футболом. А от коли відпочивають усі, то йому не до футболу: люди в лісі – це постійний фактор небезпеки для лісівників. Саме людська рука у 90% випадках стає причиною лісових пожеж. І не раз доводилося йому залишати цікавий матч і їхати в ліс – гасити вогонь. А потім прибирати сміття після відпочивальників чи лагодити прострелені борди й аншлаги, на яких хтось вправлявся у влучності. «Хто пошкодив – то на його совісті. А наше завдання – відновити і робити своє», – впевнений лісничий.