Politico: НАТО балансує на межі конфлікту з Росією з-за Туреччині

Туреччина воює з курдами і незаконно вводить війська в Ірак, і цим Анкара лише допомагає бойовикам ІГ і розчаровує західних партнерів, пише газета Politico. Але за своєю вибухонебезпечності ці кроки тьмяніють в порівнянні з рішенням Туреччини збити російський Су-24.Президент Турции Тайип Эрдоган на климатической конференции ООН в Париже Туреччина під керівництвом президента Реджепа Тайіпа Ердогана в 2016 році залишається однією з головних проблем для Європи, що бореться з міграційним кризою, і для всіх гравців на Близькому Сході, які борються проти «Ісламської держави» (ІГ, заборонена в Росії), вважає оглядач газети Politico Майкл Гольдфарб.

Журналіст зазначає, що в минулому році близько 800 тисяч осіб потрапили в Євросоюз через Туреччину. У листопаді лідери ЄС погодилися виділити Анкарі три мільярди євро на врегулювання потоку біженців з Сирії — країни, на території якої активно діють бойовики ІГ.

У той же час уряд Ердогана продовжувало вести військову кампанію проти турецьких курдів — у грудні армія взяла в облогу великі міста в «серце Курдистану» — на південно-сході Туреччини — під приводом боротьби з повстанською Робочою партією Курдистану.

«Тактика уряду, тим не менш, дуже нагадувала масові репресії», — пише Гольдфарб. Був оточений місто Джизре з населенням більше ста тисяч чоловік, жителі змушені були більше десяти днів ховатися від урядових обстрілу.

«Схоже на війну, що держава оголосила народу Джизре», — такий коментар Бі-бі-сі вдалося отримати у місцевого муніципального службовця, який переховувався разом з 26 співвітчизниками від обстрілу в одній з квартир у центрі міста.

Прикордонний Джизре стоїть на березі Тигра, по іншу сторону моста через річку видно Сирія. Близькість до місця знаходиться в центрі загальної уваги конфлікту, на думку оглядача газети, пояснює занепокоєння західних лідерів непропорційною війною турецького уряду з курдами. І справа навіть не в очевидних закидах на адресу Анкари, що стосуються порушення прав людини.

«Якщо боротьба з ІГ — «боротьба нашого покоління» (як висловився британський прем’єр Девід Кемерон), тоді з якого дива наші лідери зазнають турецький уряд, що веде війну проти людей, успішно борються з бойовиками «Ісламської держави» на землі?», — дивується Гольдфарб.

Антитерористична західна коаліція не змогла розвинути успіх курдів, в минулому останавливавших прорив бойовиків ІГ до нафтових родовищ в Іраку, багато в чому із-за війни Ердогана з РПК, вважає аналітик. Дії турецького уряду заважали сирійським і турецьким курдам налагодити контакт і виступити єдиним фронтом проти ісламістів.

Крім того, президент Туреччини нещодавно наказав своїм військам увійти в Ірак без запрошення з боку іракських властей, з-за чого американський лідер Барак Обама публічно закликав Анкару «зняти напругу», але слова його почуті не були, додає колумніст видання.

Але все вищеописане меркне в порівнянні з рішенням Анкари збити російський бомбардувальник Су-24, зауважує аналітик.

«Якщо трапиться новий інцидент — а враховуючи, наскільки заповнений повітряний простір на кордоні Сирії і Туреччини, таку можливість не можна відкинути в бік — і Росія вирішить відповісти Анкарі і зіб’є її літак, що буде тоді? Туреччина — це член НАТО, і у відповідь на дії Москви альянс зможе застосувати статтю 5 статуту про «колективної захисту». Піде в такому разі НАТО на війну з Росією?», — пише оглядач видання, зауважуючи, що для більшості лідерів західного військового альянсу це питання поки залишається без відповіді.