Politico: Європу чекає «шокуючий розворот» Меркель

У 1971 році президент США Ніксон своїм рішенням фактично зупинив роботу Бреттон-Вудської системи, чотири десятиліття канцлер Німеччини Ангела Меркель може прийняти рішення схожого масштабу, пише газета Politico.Канцлер Германии Ангела Меркель Спіраль міграційного кризи розкрутилася до точки, в якій Німеччина на чолі з канцлером Ангелою Меркель готова перекреслити всі раніше взяті зобов’язання і закрити кордони Баварії для мільйонів біженців, пише директор берлінського Інституту глобальної публічної політики Торстен Беннер для газети Politico.
ЗМІ: демонстранти в Дрездені вимагають відставки МеркельОксфордский професор Пол Кольє без сумнівів вказує на головного винуватця континентального міграційного кризи: «Винна Меркель. Хто, якщо не вона?» І опоненти, і прихильники політики канцлера схили сприймати ситуацію з біженцями через призму моральної гри», в якій Ангела Меркель бере на себе моральну ініціативу і намагається спокутувати історичні гріхи країни, відкриваючи кордони своєї країни для мільйони залишилися без даху над головою людей. В одному випадку це обертається для Меркель звинуваченнями в «моральному імперіалізмі», в іншому — похвалою за «героїчну» позицію, «сорвавшую для Німеччини овації всього світу». І ті, і інші, на думку Беннера, однаково далекі від розуміння справжніх мотивів політики «відкритих дверей».

Криза давно назрівав — Євросоюз ігнорував поліпшення умов життя біженців в Туреччині, Лівані та Йорданії, не звертав уваги на незахищеність зовнішніх кордонів і дисфункцію системи роботи з мігрантами в Греції, стала, так само як і Туреччина, «раєм» для незаконних перевізників біженців в Середземномор’ї, зазначає експерт. У той час як лідерам спільноти не вдавалося домогтися загальноєвропейської солідарності при пошуку працює механізму розподілу міграційних потоків, на сцену виходили політики популістського спрямування, підігрівали антимусульманські настрої, і ситуація почала виходити з під контролю.Financial Times: ЄС більше немає ресурсів для подолання криз

«Меркель чітко розуміла небезпеку, маячившую перед Європою і Німеччиною як країною, що отримала найбільшу вигоду від європейської інтеграції», — пише оглядач Politico. Гуманітарна катастрофа в центрі Старого Світу, напруга на Балканському півострові і падаюче вплив Шенгенських угод — вибуху, здавалося, вже не уникнути.

Рішенням відкрити кордони для тих біженців, яких не захотіла пустити до себе Угорщина, Ангела Меркель прийняла роль «ліберального політичного гегемона за замовчуванням» для Німеччини, і рішення це було прагматичним, а не романтичним — Німеччина хотіла виграти час для континенту, щоб потім усім Євросоюзом знайти спільне рішення. В цю політику Меркель інвестувала весь свій політичний капітал, і зараз їй доводиться розплачуватися за це рішення, відповідаючи на невдоволення електорату і соратників по партії, зауважує Беннер. Ризики запеклого суперництва за владу ростуть — рейтинг вкрай правих з партії «Альтернатива для Німеччини» виріс до 10%, рух також може отримати місця в трьох регіональних парламентах ще до березневих виборів.Меркель чекає, що біженці повернуться додому після завершення конфліктів

У той же час Берлін продовжує тиснути на інші європейські країни, намагаючись домогтися справедливого розподілу біженців, відзначається в матеріалі. Багато членів спільноти, ймовірно, задоволені тим, що Німеччина не справляється з проблемами міграційного кризи і вважають це не загальноєвропейської, а суто німецькою проблемою. В цьому винен і сам Берлін, раніше не вважав за потрібне домагатися солідарності з інших питань, підкреслює оглядач газети.

«Як і будь-ліберальний гегемон, Меркель вже сумнівається, чи варта гра свічок. Можливо, було б краще закрити кордони Баварії і скористатися даними Дублінськими угодами правом Німеччини розгортати назад біженців, вже перетнули територію інших безпечних країн Європи», — міркує аналітик.

В історії були прецеденти настільки ж масштабних політичних розворотів, додає Торстен Бреннер. Наприклад, це «Ніксонівський шок» 1971 року — серія економічних реформ 37-го президента США Річарда Ніксона, серед яких був одностороння відмова Америки від прив’язки курсу долара до золота всупереч американським гарантіям про стабільному обмінному курсі, даними за підсумками Бреттон-Вудських угод. Зараз настав момент, коли Європі варто чекати свого «шокуючого розвороту» — на цей раз це буде «шок Меркель», що відмовилася від взятих Німеччиною зобов’язань в міграційному кризі.